Із ким би я не говорила, у кожного є власна священна книга молодих батьків.
Багато з тих священних книг я купила сама. Але замість того, щоб почуватися впевненіше,
від усіх цих суперечливих порад починаєш думати, що діти – це таємнича та непізнавана штука.
Хто вони такі і чого потребують, залежить від того, яку книжку читаєш.
Памела Дракермен.
Французьке виховання. Історія однієї американської мами в Парижі
Готуючись вперше до материнства, починаєш хапатися за книжки, в яких сподіваєшся віднайти правильні відповіді на всі свої запитання, розради у сумнівах та поради на майбутнє. Але практичне значення та важливу потребу деяких книг починаєш усвідомлювати лише згодом, коли вже дитині минає перший-другий рік, коли ти вже багато знаєш щодо її фізіологічних потреб, серед ночі із закритими очима міняєш підгузок, з першої ноти плачу розрізняєш малюкову потребу, зі секундного погляду відчитуєш його емоції тощо. Кожен прожитий дитиною рік додає батькам нових викликів, більше пов’язані вже зі складнішими питаннями на кшталт психології та виховання. Звісно, певна педагогіка починається ще під час вагітності, проте все-таки фізичний рівень контакту на перших порах базовий і першочерговий.
Але сухий та заспокоєний малюк – це не вершина батьківських досягнень. А видання доктора Спока чи доктора Комаровського – не єдині настільні книжки-порадники.
Також до тебе за порадами починають звертатися друзі та знайомі, які лише ступають на шлях батьківства. Перш за все, вони питають рекомендовану літературу. Тож необхідність цього списку визріла, і нарешті знайшовся час поділитися декількома справді важливими книжками. Вони свого часу допомогли мені дізнатися про дуже корисний чужий досвід, що потім став частиною власного. Деякі навіть виручали у скрутних ситуаціях. Прочитання саме цих книжок не було намарно витраченим дорогоцінним батьківським часом, тому не боюся радити їх іншим.
Свідома, що експерти можуть назвати мій список доволі попсовим, але книжки справді цікаві та корисні, можливо тому й популярні. Зрештою, я не претендую на оригінальність. Також відкрита до тематичних порад (у коментарях, особисто тощо). Можливо й сам перелік буде оновлюватися (до прикладу, відомими працями Вікторії Горбунової, Юлії Гіппенрейтер, Адель Фабер та Елейн Мазліш, Вільяма і Марти Сірз і так далі).
Памела Дракермен. Французьке виховання. Історія однієї американської мами в Парижі
Книжка вже встигла стати дуже відомою в Україні. Але не через всенародне визнання її рекомендуватиму. Найперше, текст читається напрочуд легко та цікаво, у чому відчувається журналістський досвід авторки. По-друге, є багато корисних порад, над якими ми не завжди замислювалися самі, відповідно – могли їх не помічати раніше. По-третє, маємо тут відсторонений досвід французького виховання очима американки, що в результаті дає багато порівнянь між двома майже полярними теоріями; ми, українці, знаходимося десь посередині. Також багато інформації про історію французів, про Руссо та інших світочів виховання. Текст оживлений вербальними ілюстраціями щоденного побутового виховного процесу, детальними довідками про державні програми у яслах, садках та школах тощо. Читати можна ще до вагітності, зарано не буде.
«Я починаю підозрювати, що французькі батьки, можливо, мають рацію, коли ощадливо ставляться до похвали. Можливо, вони розуміють, що ті моменти радості, що їх діти переживають, чуючи від дорослого: «Який молодець!», можуть зробити дитину залежною від позитивної реакції, якщо траплятимуться занадто часто. А пізніше їм знадобиться ще чиясь похвала, щоб почуватися на висоті. Крім того, якщо дитину хвалять за все, що б вона не робила, зникає стимул старатися. Адже хвалитимуть все одно».
Джон Медіна. Правила розвитку мозку дитини
Це одна із серйозних інформативних книжок. Вона також написана легкою жартівливою мовою, але коли читаєш про розвиток мозку навіть не немовляти, а дитини в утробі, стає навіть страшно. І лякає перш за все те, що ти цього не знала під час своєї вагітності. Тож раджу читати якнайшвидше. Британський науковець не подає всі свої тези як беззаперечні істини, а навпаки – він чесний із читачем і відверто попереджає, що деякі з них ще потребують багатьох досліджень, що вони можуть бути хибними, проте мають певну тенденцію до правди. Автор наголошує, що найважливішим у вихованні є спілкування, любов, увага та присутність батьків, а не розвивальні іграшки та інтелектуальні відео (які він взагалі радить викинути у смітник). Просить батьків не вестися на комерційну рекламу та не витрачати гроші на «непотріб». Одним із важливих основних фактів, який може для багатьох виявитися несподіванкою, є те, що мозок зорієнтований першочергово не на навчання, а на власну безпеку. Звідси й випливають всі методи виховання. Автор подає багато порад, методик, історій, прикладів та жартів.
«Я казав, що виховання зводиться до розвитку людських мізків, але моя мета була на кілька сантиметрів вищою. Виховання — це розвиток людських сердець. У цій книзі немає ідеї, важливішої для свіжоспечених батьків, ніж ця».
Ірена Карпа. Baby travel. Подорожі з дітьми, або як не стати куркою 
Власне саме друга частина назви «Як не стати куркою» й переконала мене прочитати книжку. Зізнаюся, що з підліткового віку не була фанатом Карпи, тож дещо скептично підходила до справи. Проте результат був неочікувано приємним. Ірена виросла, змінилася і має багато досвіду, яким ділиться на сторінках цієї книжки. І досвід в неї доволі героїчний – народити двох дівчат із різницею 11 місяців – це вам не жарти. Вона не боїться подорожей з дітьми, які ще в пелюшках. Розповідає з гумором, самокритично та весело (навіть не соромиться зізнатися про понос під час вагітності, що насправді є дуже серйозним явищем у такому стані). Карпа показує, що з дітьми не лише важко, але й весело і придуркувато. Для тих матусь, які й з животом ходять на підборах, на УЗД їздять виключно на таксі, в магазин мусять йти у супроводі чоловіка-вантажника, на море летять бізнес-класом, а в гори взагалі не ходили, ця книжка, мабуть, буде незрозумілою і дуже дивною.
«Морозиво – лише в тон одягу»
Зореслава Городенчук, Ольга Шлемкевич. Вчимося годувати грудьми
Це книжка вчасно потрапила мені до рук, десь на початку мого ГВ (грудного вигодовування), за яке постійно боролася. І книжка свою місію виконала – вона навчила мене годувати грудьми. Виявляється, це ціла наука, а не лише примітивна функція людини як представника класу ссавців. Автори переконали мене в однозначній доцільності цього процесу, у всіх беззаперечних бонусах, а також мінусах при його відсутності. Жоден сайт чи форум не містить стільки інформації про ГВ, а головне, інформації добре та зручно класифікованої та просто поданої. Є таблиці, схеми та малюнки для зручнішого засвоєння матеріалу. Бажано почитати ще до пологів, аби не впадати у паніку в перші ночі в пологовому будинку, коли медсестра пропонуватиме вам «незамінного» помічника у вигляді пляшечки.
«Попри те, що грудне вигодовування старе як світ, воно не перестає дивувати своїми унікальними можливостями науковців, надихати митців, дарувати щастя дітям та їхнім батькам».
Даніель Пеннак. Як роман
Але не лише грудним молоком живе дитина… З часом у домі молодих батьків окрім дитячих іграшок починають з’являтися й дитячі книжечки. Колись прочитавши це видання, я, здається, назавжди закарбувала у своїй голові поради цього французького автора щодо читання. Як відомо, французи виділяються особливою уважністю та вимогливістю до виховання – як на державному рівні, так і на особистому, локально-родинному. Автор – педагог, який багато знає про дітей шкільного віку, їхні звички щодо читання тощо. Він не дає унікальних нових порад, а відкриває очі на елементарні побутові читальні речі, які варто знати, якщо хочете, аби ваша дитина читала і, найголовніше, – любила книжки та отримувала від них задоволення. Суть – не робити із книжки покарання, не змушувати силою до читання, а показувати власним прикладом, що читати – це кайфово. Не буду розкривати усіх таємниць. Книжка невелика, читається на одному диханні. На жаль, вона не перекладена українською, тож довелося читати російський варіант.
«Найкращим, що ми прочитали, ми завдячуємо найчастіше тому, хто рідний нам. З тим, хто нам близький, ми, власне, й почнемо про це говорити. Мабуть, тому, що прив’язаність, як і бажання читати, означає перевагу».
Француаса Барб-Гааль. Як розмовляти з дітьми про мистецтво
Ще одна французька авторка – мистецтвознавець. Загалом, підхід аналогічний – відкрити дитині любов до мистецтва, дозволити їй самостійно робити перші кроки у світ живопису, самому досліджувати, спостерігати і уявляти. Тобто створити сприятливу атмосферу та безпечний простір, в якому дитина зможе розвиватися у своєму темпі. Книжка побудована у дуже добрий спосіб – прості наївні запитання змушують авторку вдаватися до вичерпних глибоких відповідей. Певна, що багато корисного і мегацікавого про мистецтво тут знайдуть й дорослі, не лише діти. Загалом, це може слугувати дієвою методологією щодо роботи з дитиною і в інших сферах пізнання світу.
